Про політ птахів

Чому птахи літають? Питання, яке здавна цікавило людину. Людству знадобилося чимало часу і зусиль, щоб бодай на десять хвилин відірватися від земної поверхні на перших літальних апаратах. А птахам це чудове вміння дано природою. І саме політ, як найбільш специфічна форма руху, визначив основні риси організації класу Птахи.

Проте птахи не завжди вміли літати. Розвиток вміння літати відбувався протягом мільйонів років еволюції пернатих. Зі шкільного матеріалу по зоології багатьом, мабуть, відомий археоптерикс – один з перших літаючих птахів. Але й він ще не літав у повному розумінні цього слова – лише був здатний перелітати з гілки на гілку та планерувати на незначні відстані. У подальшому розвиток більшості птахів відбувався шляхом удосконалення анатомічних, фізіологічних та поведінкових механізмів, відповідальних за власне політ.

Політ птахів поділяється на два типи: махаючий і ширяючий. Під час махаючого польоту птах робить активні ритмічні помахи крилами, піднімаючи і опускаючи їх. Змінюючи площу крила і його нахил («кут атаки»), варіюючи частоту помахів, птах змінює величину тяги і підйомної сили, змінюючи тим самим швидкість і висоту польоту. Одна з форм махаючого польоту – зависання, коли птах, посилено працюючи крилами, на короткий час «зависає» у повітрі на одному місці. Так роблять мартини, крячки, дрібні хижі птахи і, особливо, колібрі. Під час ширяючого польоту птах з розпростертими, практично нерухомими, крилами переміщується, використовуючи енергію потоків повітря (багато хижих птахів, лелеки, пелікани, альбатроси і буревісники тощо).

Але є і нелітаючі птахи. Не те, щоб вони «ображені» природою, яка не наділила їх здатністю до польоту. Ні. Ці пернаті у минулому вміли літати, але згодом, унаслідок пристосування до специфічних умов існування, поступово «розучувалися» літати, їхні крила ставали дедалі слабшими, а політ – все менш тривалим. Зрештою, вони перестали підніматися у небо, але в більшості своїй навчилися вправно і швидко пересуватися на ногах. Наприклад, африканські страуси, австралійські ему та казуари, південноамериканські нанду – вправні й витривалі бігуни, здатні розвивати швидкість до 30-70 км/год. Втрата здатності до польоту часто призводить до збільшення розмірів: так, африканський струс може важити 80-100 кг і є найбільш крупним серед нині існуючих птахів. Ківі, які мешкають у Новій Зеландії, також не здатні до польоту (крила у них дуже редуковані), ведуть сутінковий спосіб життя, а яйця, які відкладають ці птахи (звичайно одне, рідше два), є надзвичайно великими за розмірами – до 450 г (до 15-20% маси самки), причому вага дорослих птахів сягає 3,5 кг.

Інша група нелітаючих птахів – пінгвіни. І хоча вони не здатні до класичного польоту у повітряному середовищі, але чудово освоїли для пересування морські простори. Коли пінгвіни рухаються під водою, цей процес нагадує зовсім не плавання як його собі уявляє людина. Зовсім ні. Це підводний політ і це дивовижно! Хто хоча б раз бачив це, принаймні, у циклах передач про дику природу, зрозуміє. На відміну від інших нелітаючих птахів, у пінгвінів крила не редуковані, а перетворилися на ласти, за допомогою яких птахи дуже вправно і граціозно пересуваються під водою. Пінгвіни мешкають у південній півкулі, їх налічують 16 видів, вага деяких представників може сягати 40 кг. У пошуках риби вони здатні пірнати на глибину до 130 м, рухаючись зі швидкістю до 40 км/год. Ведуть колоніальний спосіб життя.

Серед журавлеподібних птахів також є нелітаючі птахи – такахе, трістанський пастушок, пастушок-уека. Такахе – доволі крупні птахи масою до 2,6-3,2 кг, які дещо нагадують наших лисок. Крила у них малі за розмірами і не здатні підняти птаха у повітря. Ноги укорочені і міцні, такахе досить вправно пересуваються по землі. Ендеміки Нової Зеландії, мешкають у гірських долинах Мурчисон на о. Південний, на висоті 750-1200 м над рівнем моря. Пастушок-уека – доволі крупний птах з родини Пастушкові, має довжину тіла до 50 см і вагу до 1 кг. Крила у нього дуже вкорочені і мають шпори. Мешкає у Новій Зеландії. Трістанський пастушок – ендемік острова Неприступного (архіпелаг Трістан-да-Кунья, площа острова всього 14 км2), найменший на Землі нелітаючий птах, довжина його тіла 15-20 см, а вага всього 35 г.

Цікавим птахом є і какапо – єдиний вид папуг, не здатний до польоту, ендемік о. Південний Нової Зеландії. Крила у нього непогано розвинені, але мускулатура, яка приводить їх до руху, у какапо практично повністю атрофована внаслідок поступового переходу до наземного сутінкового способу життя. Какапо – рекордсмен серед папуг за розмірами і вагою (до 4 кг), а також є чи не найбільш довгоживучим птахом на Землі – середня тривалість життя цих папуг становить 95 років!

Часто нелітаючі види птахів мають обмежений ареал, особливо багато їх на островах. Це може бути зумовлено невисокою мобільністю птахів і тим, що пернаті вимушені мешкати тільки там, де відсутні наземні хижаки. Унаслідок ендемізму, хижацтва домашніх і завезених людиною тварин та прямого знищення більшість видів нелітаючих птахів знаходиться під загрозою зникнення і тому потребує суворої охорони.

Казанник Віталій, орнітолог
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
кафедра зоології