Польовий горобець

Польовий горобець — один з трьох видів горобців фауни України. Люди звикли до горобців — простих сіро-коричневих пташок, які більш нічого й не роблять, як постійно цвірінькають і плутаються під ногами. Але не кожен знає, що горобців у нас аж три види і вони різні як за забарвленням, так і за поведінкою та способом життя. І зовсім не прості, як здається на перший погляд. Навіть цвірінькають вони, якщо вслухатися, відмінно один від одного.

Фото: Віталій Казанник

Самець і самка польового горобця за зростом та вбранням фактично однакові, елегантні, акуратні і чистенькі. Тому важко визначити, чи кожному птаху знаходиться пара. Очевидно, постійно існує якийсь резерв холостих птахів, які тиняються у пошуках корму цілий рік. Оперення молодняка таке ж, як у дорослих, але тьмяніше, ніби запилене. Вбрання однакове у всі сезони, лише змінюється колір дзьоба: до весни він стає вугільно-чорним, а ближче до осені його основа жовтіє.

Сімейний устрій горобиного життя простий: вони утворюють пару на все життя і відносини між партнерами дуже демократичні і, можна сказати, навіть зворушливі. «Заручини» у польових горобців відбуваються восени, без суперництва між самцями, наодинці між самцем та самицею, тихо і назавжди. В цьому особлива зворушливість горобиних відносин: маленькі — і разом, і ніякої підпорядкованості — повна рівність.

Польовий горобець, як і майже вся його численна рідня з родини Ткачикових — деревний вид птахів, якщо б не сказати лісовий. Улюбленими місцями для влаштування гнізд у нього були й залишаються усі можливі дупла в стовбурах і товстих гілках (у полі та на інших відкритих місцевостях він переважно лише знаходить собі їжу). Разом з тим горобець гніздиться і в щілинах і порожнинах берегових урвищ, у чужих норах. Багато придатних для цього місць знайшов він у найрізноманітніших спорудах і будівлях людини. Займає також і штучні дуплянки.

Птахи давно оцінили можливість з великою для себе вигодою гніздитися поруч з багатьма своїми смертельними ворогами. Це і орли та орлани, у щілинах гнізд яких між товстими гілками влаштовують свої гнізда і горобці. Навіть гніздяться поруч з яструбами! У бідних лісом степових рівнинних місцевостях польові горобці відважуються на сусідство з сороками та воронами, затискаючи свої «будинки» під основу їх гнізд. В старих колоніях граків, де гнізд так багато, що місцями вони зливаються у велику чорну масу, іноді важко точно порахувати, кого тут більше: господарів чи їх численних горобців-квартирантів. У чапельниках вони також часті гніздові сусіди чапель. Гніздяться горобці навіть у колоніях берегових ластівок у покинутих нірках! У них вірний розрахунок: сильний або численний хазяїн, захищаючи своє гніздо чи колонію, не дозволить хижаку розорити і горобине житло. Тому і поселяються горобці лише в жилих гніздах та колоніях. Порожні, закинуті гнізда їх не приваблюють.

Гніздо будують кулясте, з сухих трав’янистих рослин, вимощують їх всередині переважно пір’ям. За літо у горобців, як правило, буває два виводки пташенят, яких вони вигодовують виключно тваринною їжею: різними дрібними комахами та їх личинками, павуками тощо. Загалом дорослі польові горобці зерноїдні, але поїдають і багато комах, особливо під час вигодовування пташенят. Спеціальному полюванню на комах вони віддаються тоді, коли здобич є в достатку: поїдають навіть дрібних попелиць і отруйних сонечок. Після вильоту пташенят з гнізда батьки ще кілька днів їх підгодовують, далі вже молоді живуть самостійним життям. Після гніздування дорослі кожен день навідуються до місця гніздування і перевіряють, чи не зайняли їхній «будинок» чужі птахи. Якщо поблизу крутиться який-небудь холостий самець, то самець з пари неагресивно, але рішуче відганяє його з ділянки.

З настанням осінніх холодів змінюється і поведінка горобців. Для наших зим вони «вдягнуті» бідніше, ніж інші осілі птахи їхніх розмірів, і не можуть ночувати в морозну погоду під відкритим небом. Тому в кожної сімейної пари і в дорослих птахів-одинаків є зайнятий з осені прихисток, в якому будується подоба гнізда зі стебел трав, сіна чи соломи, пір’я. Ця будівля ніяк не пов’язана з справжнім гніздом та розмноженням і багато птахів весною залишають місця, де вони ночували всю зиму та переселяються у більш кормні угіддя. Часто буває й так, що вранці птахи змушені покидати свої нічні домівки і весь короткий зимовий день проводити далеко в полі у пошуках корму. І лиш надвечір кожна пара повертається ночувати додому, не зраджуючи встановленому порядку ніколи. Ніхто з горобців ніколи не залишається на ніч там, де бував вдень: спати — тільки додому! Будівництво «зимової квартири» іде як би між іншим, потихеньку, починаючи ще з літа. Травинка до травинки, сьогодні пір’їнка, завтра пір’їнка — і помалу житло до зими готове! Раніше горобці дуже полюбляли робити собі такі прихистки у солом’яних стріхах хат: ті стріхи були геть усипані численними напівнірками-нішами, які восени вищипали горобці задля влаштування там собі місць для ночівлі і перечікування непогоди. І така робота була завжди колективною! Загалом, горобці дуже компанійські птахи, особливо у позашлюбний період, і частенько збираються у великі шумні ватаги.

Сімейні пари мають постійні прихистки і живуть осіло, принаймні до весни. Але молодь і холості горобці восени кочують на значні відстані, дуже часто вибираючи в якості «дороги» заплаву річки. Кожна зграя тримається осібно від інших, але і не втрачає з ними зв’язку. Летять лише рано вранці, а весь день годуються. Осінні кочові зграї ночують також не будь-де. Наприклад, часто обирають для цього урвисті береги річок, де є затишні місця під підмитим водою корінням дерев чи природні ніші. Тут птахи перебувають у повній безпеці і не страшні їм ні будь-які хижаки, ні осіння непогода. Ніхто не знає напевно, який відсоток у кочових зграях молодих птахів і який — дорослих. Яку відстань долають протягом осінньо-зимового періоду? Чому саме такий напрямок обирають? Куди точно вони летять і коли та як вертаються? І чи всі вертаються? Адже багато горобців з цих кочових зграй знаходять собі нові місця для гніздування і залишаються там назавжди. Загалом, з місцевістю польові горобці знайомі краще, ніж хатні, і краще орієнтуються в просторі, тому і можуть собі дозволити кочувати на значні відстані.   

Фото: Віталій Казанник

Чи не основною їжею польового горобця восени є спориш. Як тільки починає спіти перше насіння цієї всюдисущої трави, там зразу з’являються численні гамірні ватаги горобців. Зверніть увагу на узбіччя тротуарів навіть у столиці (особливо на околицях) — якщо там якимось чином посіявся і виріс спориш, на ньому частенько пасуться горобці! Не гребують споришем і хатні горобці, іноді утворюють спільні компанії з польовим. Насіння споришу підтримує їх аж до перших снігопадів і не приїдається протягом всієї осені. Врожай цього насіння настільки великий, що після сходження снігу на тих же місцях, де годувалися тисячі горобців, з’являються густі паростки споришу, які рятують горобине плем’я від ранньовесняної нестачі кормів, коли і комах ще немає, і тогорічне насіння вже з’їдене. І згодом, коли ті сходи стають уже зеленою травичкою, горобці їдять її молоді листочки з таким апетитом, наче все життя були травоїдними. Взимку птахи живляться переважно насінням інших диких трав, а також зерном, яке знаходять біля житла людини. Завдяки численним бур’янищам, польові горобці незалежні навіть у найбільш сніжні зими, хоча не пропускають можливості підживитися біля господарства людини. Найбільш сміливі іноді сідають і на годівниці для синиць, але не захоплюються надовго дармовим частуванням, очевидно, через притаманну їм у зимовий час тягу бути разом зі всіма, у зграї. Хатніх горобців разом збирає корм, польові збираються разом, щоб шукати корм.

Польові горобці позбавлені тієї агресивності до своїх, яка властива хатнім горобцям. Адже у тих бійки за корм, за пір’я для гнізда, безпричинні грубі суперечки, застосування сили під час залицяння — явища повсякденні. У польових такого ніколи не буває. У них навіть погляд і зовнішній вигляд уже свідчать про миролюбство.


Казанник Віталій, орнітолог

Література:

Семаго Л.Л. Полевой воробей // Наука и жизнь. – 1985. – №2. – С. 159-161.
Семаго Л.Л. Гнездо над крыльцом. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1989. – 207 с.